
Після невеликого порізу або подряпини в одних людей шкіра відновлюється майже без помітних слідів, тоді як в інших навіть незначне пошкодження залишає щільний або виступаючий рубець. Іноді рубці з'являються після акне, опіків чи хірургічних втручань і залишаються помітними роками.
Ці відмінності залежать від глибини пошкодження, інтенсивності запальної відповіді, синтезу колагену та здатності тканин до перебудови. Важливу роль відіграє генетика, оскільки спадкові особливості можуть впливати на регуляцію загоєння та формування сполучної тканини.
Генетична схильність до надмірного рубцювання особливо добре простежується у випадках келоїдних рубців. Проте навіть за наявності спадкової схильності кінцевий результат залежить від характеру травми, локалізації рани та перебігу її загоєння.
Як відбувається відновлення шкіри після пошкодження?
Шкіра має здатність відновлювати свою цілісність після травм. Для цього організм запускає послідовність взаємопов'язаних процесів, у яких беруть участь імунні клітини, фібробласти, кератиноцити, кровоносні судини та компоненти позаклітинного матриксу.
Загоєння умовно поділяють на чотири етапи.
Зупинка кровотечі
Одразу після пошкодження активуються механізми згортання крові. Тромбоцити формують згусток, який допомагає зупинити кровотечу та створює тимчасову основу для подальшого відновлення тканин.
Одночасно вивільняються сигнальні молекули, які залучають клітини до процесу загоєння.
Запальна відповідь
У перші дні після травми до місця пошкодження надходять імунні клітини.
Нейтрофіли та макрофаги беруть участь у видаленні пошкоджених клітин, мікроорганізмів і залишків тканин.
Запальна відповідь необхідна для нормального загоєння. Однак її надмірна інтенсивність або тривале збереження можуть порушувати подальше відновлення шкіри.
Формування нової тканини
На наступному етапі активуються фібробласти — клітини, які синтезують колаген та інші компоненти позаклітинного матриксу.
Паралельно формуються нові кровоносні судини, а кератиноцити поступово відновлюють поверхневий шар шкіри.
Саме в цей період закладається основа майбутньої рубцевої тканини.
Дозрівання та перебудова рубця
Після закриття рани відновлення триває ще багато місяців.
Колагенові волокна поступово змінюють свою організацію, частина надлишкового матриксу руйнується, а рубець може ставати м'якшим, пласкішим і менш помітним.
Якщо баланс між утворенням та руйнуванням колагену порушується, рубцева тканина може залишатися надмірно щільною або продовжувати збільшуватися.
Сучасні дослідження пов'язують патологічне рубцювання з тривалою активністю фібробластів, змінами клітинної сигналізації та порушенням перебудови позаклітинного матриксу.
Які бувають рубці?
Рубці відрізняються не лише зовнішнім виглядом, а й механізмами формування.
Нормотрофічні рубці
Такі рубці зазвичай залишаються на рівні навколишньої шкіри.
Спочатку вони можуть бути рожевими або червонуватими, але поступово світлішають і стають менш помітними.
Їхнє формування пов'язане з відносно збалансованими процесами синтезу та перебудови колагену.
Атрофічні рубці
Атрофічні рубці виглядають як заглиблення в шкірі.
Вони часто виникають після запальних форм акне, вітряної віспи або інших пошкоджень, за яких відбувається втрата тканин.
У таких випадках новоутвореного позаклітинного матриксу недостатньо для повного відновлення попереднього об'єму шкіри.
Гіпертрофічні рубці
Гіпертрофічні рубці виступають над поверхнею шкіри, але зазвичай залишаються в межах початкового пошкодження.
Вони можуть виникати після опіків, хірургічних втручань або травм, особливо в ділянках механічного натягу.
З часом частина таких рубців поступово стає менш вираженою.
Келоїдні рубці
Келоїди характеризуються надмірним розростанням рубцевої тканини, яка виходить за межі початкової рани.
Вони можуть виникати після пірсингу, порізів, акне, опіків або навіть невеликих пошкоджень шкіри.
Келоїдні рубці іноді супроводжуються свербежем, болем або відчуттям стягнення.
На відміну від багатьох гіпертрофічних рубців, келоїди рідко самостійно регресують і мають схильність до повторного утворення після лікування.
Спадкові чинники особливо важливі саме для келоїдного рубцювання.

Чому однакові пошкодження залишають різні сліди?
Глибина та характер травми
Поверхневі пошкодження, які не зачіпають глибокі шари дерми, можуть загоюватися без вираженого рубцювання.
Якщо пошкодження поширюється на дерму, організм змушений відновлювати складнішу структуру тканини, що підвищує ймовірність формування рубця.
Опіки, глибокі порізи та інфіковані рани частіше супроводжуються помітними рубцевими змінами.
Тривалість запальної відповіді
Запалення допомагає очистити рану та запустити процеси відновлення.
Проте тривала активність запальних сигнальних молекул може підтримувати роботу фібробластів і сприяти надмірному накопиченню колагену.
Саме тому ускладнене або тривале загоєння часто підвищує ризик патологічного рубцювання.
Механічний натяг шкіри
Рубці частіше стають вираженими в ділянках, де шкіра постійно розтягується або зазнає механічного навантаження.
Наприклад, на грудній клітці, плечах і верхній частині спини.
Механічні сигнали можуть впливати на активність фібробластів і регуляцію утворення позаклітинного матриксу.
Вік і стан шкіри
З віком змінюються швидкість клітинного оновлення, активність фібробластів та організація колагенових волокон.
Однак вплив віку на рубцювання неоднозначний.
Молоді люди частіше мають виражену схильність до келоїдів, тоді як у старшому віці можуть сповільнюватися окремі процеси загоєння.
Тому швидкість закриття рани та ймовірність надмірного рубцювання потрібно оцінювати окремо.
Яку роль відіграє генетика у формуванні рубців?
Генетичні чинники можуть впливати на кілька ключових процесів відновлення шкіри:
Синтез і структуру колагенових волокон.
Активність фібробластів.
Інтенсивність запальної відповіді.
Перебудову позаклітинного матриксу.
Реакцію клітин на механічне навантаження.
Для келоїдного рубцювання описані сімейні випадки та генетичні асоціації, зокрема в дослідженнях повногеномних асоціацій.
Водночас келоїди є складною багатофакторною ознакою. Їхній розвиток не визначається одним геном.
Поширені генетичні варіанти, пов'язані з колагеном або запальною регуляцією, не можна автоматично трактувати як підтверджений ризик келоїдних рубців.
Приклади генів з звіту Humess
У генетичному звіті Humess представлені маркери, пов'язані зі структурою сполучної тканини, колагеновими волокнами, запальною регуляцією та відновленням тканин.
Ці процеси мають значення для загоєння шкіри, тому їх можна розглядати в контексті механізмів рубцювання.
Водночас важливо розрізняти генетичні особливості сполучної тканини та клінічно підтверджену схильність до келоїдів. Наявні маркери зі звіту Humess не є валідованим тестом для прогнозування утворення келоїдних або гіпертрофічних рубців.
COL1A1 — формування колагенових волокон
Ген COL1A1 кодує альфа-1-ланцюг колагену I типу — одного з основних структурних білків дерми.
Колаген I типу забезпечує міцність сполучної тканини та відіграє важливу роль у формуванні рубця.
Під час загоєння фібробласти синтезують нові колагенові волокна, які поступово формують основу відновленої тканини.
Вплив генетичних варіантів: окремі варіанти COL1A1 можуть бути пов'язані з відмінностями структури та механічних властивостей сполучної тканини.
Практичне значення: ген допомагає зрозуміти спадкові механізми формування колагенових структур.
COL3A1 — колаген на ранніх етапах загоєння
Ген COL3A1 кодує один із ланцюгів колагену III типу.
Цей тип колагену є важливим компонентом сполучної тканини та бере участь у формуванні раннього позаклітинного матриксу під час загоєння.
У процесі дозрівання рубця змінюється організація колагенових волокон, зокрема співвідношення колагену III та I типів.
Вплив генетичних варіантів: деякі зміни COL3A1 можуть впливати на структуру сполучної тканини. Окремі рідкісні патогенні варіанти спричиняють спадкові захворювання, що супроводжуються порушенням міцності тканин.
Практичне значення: COL3A1 бере участь у формуванні колагенової основи тканин, необхідної для нормального відновлення.
COL5A1 — організація колагенових волокон
Ген COL5A1 кодує компонент колагену V типу, який бере участь у регуляції формування колагенових фібрил.
Колаген V типу впливає на організацію колагенових волокон і структуру сполучної тканини.
Вплив генетичних варіантів: окремі варіанти COL5A1 досліджувалися у зв'язку з властивостями сполучної тканини та схильністю до певних травм.
Практичне значення: ген має значення для розуміння структурної організації колагену.
MMP3 — перебудова позаклітинного матриксу
Ген MMP3 кодує матриксну металопротеїназу-3 — фермент, який бере участь у руйнуванні та перебудові окремих компонентів позаклітинного матриксу.
Для нормального дозрівання рубця необхідний баланс між синтезом нових структурних білків та видаленням надлишкових компонентів тканини.
Вплив генетичних варіантів: окремі варіанти MMP3 можуть бути пов'язані з відмінностями регуляції експресії ферменту та перебудови сполучної тканини.
Практичне значення: MMP3 допомагає пояснити роль ферментативного ремоделювання в процесах відновлення.
IL6 — регуляція запальної відповіді
Ген IL6 кодує інтерлейкін-6 — сигнальний білок, який бере участь у регуляції запальної та імунної відповіді.
Після пошкодження шкіри запальні сигнали допомагають залучати клітини до процесу відновлення.
Водночас тривала або надмірна запальна активність може сприяти патологічним змінам тканин.
Вплив генетичних варіантів: окремі варіанти IL6 досліджуються у зв'язку з відмінностями запальної регуляції, хоча їхній вплив залежить від багатьох чинників.
Практичне значення: ген демонструє, чому запальна відповідь є важливою частиною процесу загоєння.
Як ці гени взаємодіють?
COL1A1, COL3A1 та COL5A1 пов'язані зі структурою колагенових волокон. MMP3 бере участь у перебудові позаклітинного матриксу, а IL6 — у регуляції запальної відповіді.
Ці процеси взаємопов'язані під час відновлення тканин.
Однак для формування келоїдів особливо важливі також сигнальні шляхи TGF-β, механічна регуляція фібробластів та інші спадкові чинники, які не обмежуються наведеними генами.
Чому запальна відповідь може визначати вираженість рубця?
Запальна відповідь є необхідною частиною відновлення шкіри.
Після травми імунні клітини вивільняють сигнальні молекули, які впливають на фібробласти, кровоносні судини та інші клітини.
Одним із важливих регуляторів цього процесу є TGF-β — трансформувальний фактор росту бета.
Він бере участь у регуляції активності фібробластів, їхнього перетворення на міофібробласти та синтезу компонентів позаклітинного матриксу.
За нормального перебігу загоєння активність цих процесів поступово зменшується.
Однак при патологічному рубцюванні фібробласти можуть довше зберігати активність, а накопичення колагену — перевищувати його руйнування.
Дослідження останніх років також підкреслюють роль механічного натягу, сигнальних шляхів FAK та Wnt/β-катеніну в підтриманні фіброзних змін.
У попередній статті Humess про генетичні особливості імунної відповіді Генетичні особливості регуляції імунної відповіді ми розглядали, чому запальні реакції можуть відрізнятися за інтенсивністю та тривалістю.
У випадку рубцювання важливим є не лише початок запальної відповіді, а й своєчасне завершення запалення та перехід до перебудови тканини.
Чи пов'язані рубці з особливостями пігментації шкіри?
Після загоєння пошкоджена ділянка може відрізнятися від навколишньої шкіри не лише рельєфом, а й кольором.
Наприклад, після акне іноді залишаються темні плями, які люди помилково називають рубцями.
Проте постзапальна гіперпігментація та рубцева тканина мають різні механізми формування.
При гіперпігментації основні зміни пов'язані з утворенням або розподілом меланіну.
При рубцюванні змінюється структура тканини, зокрема організація колагенових волокон.
В окремих випадках обидва процеси можуть виникати одночасно.
У попередній статті Humess «Чому в одних людей шкіра швидше утворює пігментні плями?» Чому в одних людей шкіра швидше утворює пігментні плями? ми розглядали гени MC1R, TYR, ASIP, IRF4 та SLC45A2, які пов'язані з різними механізмами пігментації.
Ці гени допомагають пояснювати спадкові особливості кольору шкіри, але не є підтвердженими предикторами утворення келоїдів.
Таке розмежування важливе для правильного розуміння змін, які залишаються після акне, опіків або інших пошкоджень.

Чому стандартні рекомендації щодо догляду за рубцями дають різний результат?
Після однакових хірургічних втручань або травм у різних людей можуть формуватися рубці різної товщини, щільності та кольору.
Це пов'язано з відмінностями глибини пошкодження, механічного натягу, локалізації рани, перебігу запалення та індивідуальних особливостей відновлення.
Наприклад, рубець на плечі може зазнавати більшого механічного навантаження, ніж рубець на ділянці з меншою рухливістю шкіри.
Також важливий анамнез: якщо після попередніх травм або пірсингу вже утворювалися келоїди, ризик повторного патологічного рубцювання може бути вищим.
Саме тому рекомендації мають враховувати не лише загальні принципи догляду, а й індивідуальні чинники ризику.
Що допомагає підтримувати нормальне загоєння шкіри?
Своєчасне очищення та належний захист рани відповідно до її типу.
Підтримання умов для нормального загоєння без зайвого травмування тканин.
Уникнення механічного розтягування ділянки пошкодження, коли це можливо.
Захист сформованого рубця від надмірного сонячного випромінювання.
Використання силіконових гелів або пластин після повного закриття рани, якщо це рекомендовано лікарем.
Своєчасне звернення до дерматолога, якщо рубець збільшується, стає болісним або виходить за межі початкового пошкодження.
Силіконові засоби широко застосовуються для профілактики та корекції гіпертрофічних рубців. Водночас якість доказів і результати досліджень відрізняються залежно від виду рубця та способу застосування.
При вже сформованих келоїдах можуть застосовуватися спеціалізовані методи лікування, зокрема ін'єкційна терапія та інші процедури за призначенням лікаря.
Самостійне видалення келоїду або агресивне травмування рубцевої тканини може спричинити повторне розростання.
Що показує ДНК-тест Humess?
Генетичне тестування Humess дозволяє досліджувати спадкові варіанти, пов'язані з різними характеристиками сполучної тканини, регуляцією запальних процесів та іншими фізіологічними особливостями.
У контексті відновлення тканин інтерес становлять маркери генів COL1A1, COL3A1, COL5A1, MMP3 та IL6.
Вони можуть допомогти краще зрозуміти:
Спадкові особливості формування колагенових структур.
Генетичні асоціації з властивостями сполучної тканини.
Окремі механізми перебудови позаклітинного матриксу.
Генетичні чинники, пов'язані із запальною регуляцією.
Проте ДНК-тест Humess не визначає індивідуальний ризик келоїдів, не прогнозує вигляд майбутнього рубця та не замінює клінічну оцінку загоєння рани.
Наявні у звіті маркери мають інше основне призначення, тому їхню інтерпретацію не слід розширювати до непідтверджених прогнозів рубцювання.
Підхід Humess: розуміння генетичних особливостей відновлення тканин
Здатність шкіри до відновлення залежить від взаємодії багатьох фізіологічних процесів.
Генетичні особливості можуть впливати на властивості сполучної тканини та окремі механізми запальної відповіді. Проте для оцінки рубців важливі також клінічні чинники: характер травми, локалізація, перебіг загоєння та попередній досвід патологічного рубцювання.
У Humess генетична інформація розглядається як додатковий інструмент для розуміння індивідуальних особливостей організму.
Після ДНК-тестування результати можна обговорити з експертом, який допоможе розібратися в доступних показниках та їхньому науково підтвердженому значенні.
Для людей із конкретними запитами щодо здоров'я також передбачена послуга індивідуального ведення за участю лікаря.
Якщо людину турбує утворення виражених рубців, першочергове значення має дерматологічна оцінка. Генетичні дані можуть доповнювати загальне розуміння особливостей тканин, але не визначають лікувальну тактику.
Коли рубці потребують уваги дерматолога?
Після травми або хірургічного втручання рубець може змінюватися протягом багатьох місяців.
Проте деякі ознаки потребують додаткової уваги.
Зокрема, варто звернутися до лікаря, якщо рубець поступово збільшується, виходить за межі початкової рани, супроводжується тривалим свербежем, болем або обмеженням рухливості.
Особливо важливо отримати консультацію перед новими косметичними процедурами чи пірсингом, якщо раніше вже утворювалися келоїди.
У разі появи ознак інфекції — наростання почервоніння, болю, набряку, гнійних виділень або підвищення температури — потрібна своєчасна медична оцінка.
Підсумок
Схильність до утворення рубців залежить від глибини пошкодження, інтенсивності запальної відповіді, активності фібробластів, синтезу колагену та перебудови сполучної тканини.
Гени COL1A1, COL3A1, COL5A1, MMP3 та IL6 беруть участь у процесах, які мають значення для структури й відновлення тканин. Однак поширені варіанти цих генів не дозволяють точно прогнозувати появу келоїдів або гіпертрофічних рубців.
Найважливішими залишаються правильний догляд за раною, врахування попереднього досвіду рубцювання та своєчасне звернення до дерматолога.
Розуміння генетичних особливостей допомагає глибше досліджувати індивідуальні механізми відновлення організму, але практичні рішення мають спиратися на підтверджені клінічні дані.
Бажаєте більше дізнатися про свої генетичні особливості, структуру сполучної тканини та індивідуальні фізіологічні характеристики? Ознайомтеся з можливостями ДНК-тестування Humess і залиште заявку на сайтіhumess.com, щоб отримати консультацію щодо доступних генетичних показників.
Список використаної літератури
1. Fang X. et al. (2025). Hypertrophic Scarring and Keloids: Epidemiology, Molecular Pathogenesis, and Therapeutic Interventions. MedComm, 6(10), e70381. Сучасний огляд молекулярних механізмів патологічного рубцювання, ролі фібробластів, TGF-β та механічної регуляції. Читати дослідження
2. James A. J. et al. (2024). Global Insights into Keloid Formation: An International Systematic Review of Regional Genetic Risk Factors and Commonalities. Wound Repair and Regeneration, 32(5), 746–757. Систематичний огляд генетичної схильності до келоїдів у різних популяціях. Читати дослідження
3. Latoni D. I. et al. (2024). Update on the Pathogenesis of Keloid Formation. JID Innovations, 4(6), 100299. Огляд генетичних, запальних та клітинних механізмів келоїдного рубцювання. Читати дослідження
4. Kohlhauser M. et al. (2024). An Update on Molecular Mechanisms of Scarring—A Narrative Review. International Journal of Molecular Sciences, 25(21), 11579. Роль фібробластів, колагену та позаклітинного матриксу в нормальному й патологічному рубцюванні. Читати дослідження
5. Kim H. J., Kim Y. H. (2024). Comprehensive Insights into Keloid Pathogenesis and Advanced Therapeutic Strategies. International Journal of Molecular Sciences, 25(16), 8776. Огляд клітинних механізмів розвитку келоїдів і сучасних підходів до лікування. Читати дослідження
6. Xia G. et al. (2024). The Effects of Systemic Diseases, Genetic Disorders and Lifestyle on Keloids. International Wound Journal, 21(4), e14865. Аналіз спадкових, фізіологічних та зовнішніх чинників формування келоїдів. Читати дослідження
7. Liu S. et al. (2022). Keloid: Genetic Susceptibility and Contributions of Genetics and Epigenetics to Its Pathogenesis. Experimental Dermatology, 31(11), 1665–1675. Огляд генетичних та епігенетичних механізмів схильності до келоїдного рубцювання. Читати дослідження
8. Nguyen A. et al. (2023). A Systematic Review of the Management of Postoperative Scars with Silicone Gel-Based Products in Randomized Controlled Trials. Dermatology Online Journal, 29(4). Огляд доказів ефективності силіконових засобів у профілактиці та корекції післяопераційних рубців. Читати дослідження
9. Hameedi S. G. et al. (2025). The Pathophysiology and Management of Pathologic Scarring—A Contemporary Review. Advances in Wound Care, 14(1), 48–64. Сучасний огляд причин патологічного рубцювання та клінічних підходів до його корекції. Читати дослідження