Чому ми по-різному переносимо біль: роль генетики чутливості до болю

Укол голкою, стоматологічне лікування, інтенсивне тренування, невеликий опік або забій. Для однієї людини це лише короткочасний дискомфорт, тоді як для іншої — сильний біль, який довго не минає і потребує відновлення.

Подібні відмінності ми помічаємо постійно. Хтось майже не реагує на подряпини чи спортивні навантаження, а хтось гостро відчуває навіть незначні пошкодження. Одні швидко повертаються до звичного життя після медичних процедур, інші ще кілька днів відчувають виражений біль і потребують більше часу для відновлення.

Часто це пояснюють силою характеру, витривалістю або психологічною стійкістю. Можна почути фрази: «У тебе низький больовий поріг», «Ти просто занадто чутливий» або навпаки «Ти добре терпиш біль». Насправді все набагато складніше.

Відчуття болю формується не лише в місці ушкодження. Це результат роботи нервової системи, рецепторів, запальної відповіді та механізмів обробки сигналів у головному мозку. І хоча життєвий досвід, емоційний стан, рівень стресу та попередні травми також мають значення, частину цих відмінностей визначають генетичні особливості.

Саме тому двоє людей можуть отримати однакову травму або пройти одну й ту саму процедуру, але переживати її зовсім по-різному.

Чому це важливо знати?

Біль — це одна з найважливіших захисних функцій організму. Саме він сигналізує про пошкодження тканин, перевантаження або розвиток запального процесу.

Однак важливим є не лише сам факт появи болю, а й те, як нервова система його сприймає, наскільки сильним він здається та як довго зберігається після усунення причини.

Це має практичне значення у багатьох життєвих ситуаціях:

• відновлення після стоматологічних процедур;

• реабілітація після травм або операцій;

• адаптація до спортивних навантажень;

• переносимість фізичної активності;

• особливості хронічного болю;

• ефективність деяких знеболювальних препаратів.
  
  Біль — це не лише сила ушкодження

  Поширеною є думка, що чим сильніше пошкодження, тим сильніше болить. Насправді ця залежність далеко не завжди є прямою.

  Людина може отримати незначний поріз, але відчувати дуже сильний біль. І навпаки — під час спортивних змагань або в екстремальній ситуації люди іноді майже не помічають серйозних травм до того моменту, поки не закінчиться дія адреналіну.

  Це відбувається тому, що біль складається з кількох етапів:

  1. Рецептори в тканинах фіксують потенційно небезпечний вплив.

  2. Нервові волокна передають сигнал до спинного мозку.

  3. Головний мозок аналізує отриману інформацію, враховуючи попередній досвід, емоційний стан, рівень стресу та інші сигнали.

  4. Після цього формується суб'єктивне відчуття болю.

  Саме на цьому етапі люди починають відрізнятися найбільше. Один і той самий сигнал може сприйматися як незначний дискомфорт або як виражений біль.

  

Чому люди по-різному відчувають біль?

Чутливість до болю не визначається одним фактором. На неї одночасно впливають:

• особливості нервової системи;

• активність запальної відповіді;

• робота системи природного знеболення організму;

• психологічний стан;

• рівень стресу;

• попередній досвід;

• генетичні особливості.

Саме тому не існує «нормального» рівня больової чутливості, який був би однаковим для всіх.

У когось біль швидко згасає після усунення причини. В інших нервова система ще певний час підтримує підвищену чутливість навіть після того, як тканини вже почали відновлюватися.

Генетика больової чутливості

У ДНК-тесті Humess оцінюються генетичні особливості, які можуть бути пов'язані з роботою нервової системи, сприйняттям больових сигналів і природними механізмами їх регуляції.

У цьому процесі важливу роль відіграють три гени.

Важливо розуміти, що жоден із цих генів не визначає, наскільки «терплячою» є людина. Вони лише впливають на окремі механізми сприйняття та регуляції болю. Саме тому Humess використовує полігенний підхід (Polygenic Risk Score, PRS), який враховує сукупний внесок багатьох генетичних варіантів, а не оцінює один ген окремо.

COMT — як нервова система регулює інтенсивність болю

Ген COMT (Catechol-O-Methyltransferase) добре відомий завдяки своїй ролі у регуляції дофаміну, адреналіну та норадреналіну. Саме ці нейромедіатори беруть участь у роботі нервової системи під час стресу, концентрації уваги та формування емоційної відповіді.

Менш відомо, що активність COMT також пов'язана зі сприйняттям болю.

Особливості цього гена можуть впливати на:

• індивідуальну больову чутливість;

• особливості реакції на гострий біль;

• взаємозв'язок між стресом і больовими відчуттями;

• ризик тривалішого збереження больових відчуттів після деяких ушкоджень.

Саме тому в умовах високого рівня стресу одна людина може сприймати однаковий біль значно сильніше, ніж інша. Це ще раз підкреслює, що больова чутливість є результатом взаємодії нервової системи та генетичних особливостей, а не лише сили зовнішнього впливу.

OPRM1 — природна система знеболення організму

Організм людини має власну систему контролю болю. Вона активується під час травми, сильного фізичного навантаження, пологів або інших ситуацій, коли необхідно тимчасово зменшити інтенсивність больових відчуттів.

Одним із ключових компонентів цієї системи є μ-опіоїдний рецептор, який кодується геном OPRM1.

Саме через цей рецептор діють ендорфіни та енкефаліни — природні речовини, які виробляє організм для зниження больової чутливості. Вони допомагають обмежити надмірну больову реакцію та підтримувати нормальне функціонування навіть після ушкодження тканин.

Генетичні варіанти OPRM1 можуть бути пов'язані з:

• індивідуальними особливостями сприйняття болю;

• ефективністю природної системи знеболення;

• реакцією на деякі опіоїдні анальгетики;

• особливостями відновлення після травм або медичних процедур.

Це не означає, що людина обов'язково відчуватиме сильніший або слабший біль. Проте особливості роботи цього рецептора можуть частково пояснювати, чому навіть за однакових умов больові відчуття відрізняються.

TRPV1 — рецептор, який першим «бачить» біль

Перш ніж мозок оцінить інтенсивність болю, організм має виявити сам подразник. Саме цю функцію виконує ген TRPV1.

Він кодує рецептор, розташований у закінченнях чутливих нервових волокон. Цей рецептор активується у відповідь на:

• високу температуру;

• механічне ушкодження тканин;

• деякі хімічні подразники;

• зміни, пов'язані із запальним процесом.

TRPV1 часто називають «рецептором болю та тепла», адже саме він допомагає організму швидко виявити потенційно небезпечний вплив і запустити захисну реакцію.

Особливості цього гена можуть впливати на:

• чутливість до термічного болю;

• індивідуальне сприйняття печіння;

• реакцію на гострі подразники;

• інтенсивність больових сигналів під час запалення.

Саме тому одна людина майже не реагує на гарячу їжу або незначний опік, тоді як інша відчуває значно сильніший дискомфорт.

Запалення також впливає на біль

Коли виникає травма або пошкодження тканин, організм запускає запальну реакцію. Це природний механізм, необхідний для загоєння.

Під час запалення виділяються біологічно активні речовини, які підвищують чутливість больових рецепторів. Завдяки цьому людина починає обережніше рухати ушкодженою ділянкою, що сприяє її відновленню.

Однак інтенсивність цього процесу також може бути різною.

Саме тому після однакового забою одна людина вже наступного дня майже не відчуває дискомфорту, тоді як інша ще кілька днів відзначає болючість навіть при легкому дотику.

Важливо розуміти, що це не завжди свідчить про більший обсяг ушкодження. Частково такі відмінності можуть пояснюватися індивідуальними особливостями нервової системи та генетичними варіантами, які впливають на передачу й регуляцію больових сигналів.

Чому однакові медичні процедури люди переносять по-різному?

Багато хто помічав, що після однакової стоматологічної процедури або незначного хірургічного втручання різні люди відновлюються по-різному.

Наприклад:

• після встановлення пломби один пацієнт уже за кілька годин забуває про процедуру, а інший ще кілька днів відчуває підвищену чутливість;

• після видалення зуба мудрості хтось швидко повертається до звичного ритму життя, тоді як іншому потрібно більше часу на відновлення;

• після інтенсивного тренування одні відчувають лише помірний м'язовий дискомфорт, а інші — виражений біль, який триває кілька днів.

Такі відмінності не завжди пов'язані зі складністю процедури або рівнем фізичної підготовки. Вони формуються під впливом багатьох чинників, серед яких — індивідуальна чутливість нервової системи, особливості запальної відповіді та генетичні механізми регуляції болю.

Чому універсальні поради не працюють?

Коли люди по-різному реагують на біль, вони часто починають порівнювати себе з іншими.

Хтось думає, що він «занадто чутливий». Інший, навпаки, вважає, що повинен терпіти, адже «інші ж справляються».

Насправді така логіка може бути хибною.

Як і у випадку зі статтями про Чому після тривалого стресу одні швидко відновлюються, а інші — ні: роль генетики , чи Чому організм по-різному реагує на недосипання: генетика відновлення після нестачі сну  , організм кожної людини працює за власними біологічними особливостями.

Саме тому однакові рекомендації щодо фізичних навантажень, реабілітації чи навіть переносимості болю не завжди однаково ефективні.

Розуміння власних особливостей дозволяє не оцінювати себе через призму інших людей, а будувати індивідуальний підхід до відновлення та турботи про здоров'я.

Що показує ДНК-тест Humess?

ДНК-тест Humess не вимірює рівень болю і не прогнозує розвиток конкретних больових синдромів. Він допомагає оцінити генетичні особливості біологічних систем, які беруть участь у сприйнятті, передачі та регуляції больових сигналів.

Чому це важливо в повсякденному житті?

Люди часто порівнюють себе з іншими. Комусь здається, що він «занадто гостро» реагує на біль. Хтось, навпаки, дивується, чому після однакової травми або медичної процедури практично нічого не відчуває. Проте переносимість болю — це не показник сили характеру. Вона формується завдяки взаємодії багатьох біологічних систем, які працюють у кожної людини по-своєму.

Розуміння власних генетичних особливостей допомагає:

• краще пояснити індивідуальну реакцію на біль;

• реалістичніше оцінювати відновлення після травм, стоматологічних процедур або фізичних навантажень;

• розуміти, чому однакові ситуації викликають різний рівень дискомфорту;

• не порівнювати свою реакцію з реакцією інших людей;

• будувати персоналізований підхід до здоров'я, враховуючи особливості власного організму.

Саме це і є логікою превентивної медицини — не оцінювати всіх за єдиним стандартом, а враховувати індивідуальні біологічні особливості.

Підсумок

Біль — це не лише реакція на ушкодження тканин. Це складний біологічний процес, у якому одночасно беруть участь нервова система, рецептори, запальні механізми та головний мозок.

Саме тому дві людини можуть однаково порізати палець, пройти одну стоматологічну процедуру або отримати однакове спортивне навантаження, але відчувати зовсім різний рівень болю.

Гени COMT, OPRM1 та TRPV1 допомагають пояснити частину цих відмінностей. Вони беруть участь у передачі больових сигналів, роботі природної системи знеболення та реакції організму на потенційно небезпечні подразники. Однак вони не визначають майбутнє людини і не можуть самостійно передбачити, як саме вона реагуватиме на кожну ситуацію. Больова чутливість формується під впливом багатьох генетичних і середовищних факторів, які взаємодіють між собою.

Залиште заявку на сайті Humess, щоб пройти ДНК-тестування та отримати персональну інтерпретацію особливостей роботи нервової системи, запальної відповіді та інших біологічних процесів. Розуміння власної генетики допомагає приймати рішення, які враховують саме Ваші індивідуальні особливості, а не лише загальні рекомендації.

Використана література

1. Soares F.F.C. et al. (2020). Effect of Genetic Polymorphisms on Pain Sensitivity in the Orofacial Region: A Systematic Review. Journal of Oral & Facial Pain and Headache. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/33290441/

2. Van Reij R.R.I. et al. (2020). Systematic Review and Meta-Analysis of Genetic Risk of Developing Chronic Postsurgical Pain. The Journal of Pain. https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S1526590019300793

3. Müller M. et al. (2023). Are catechol-O-methyltransferase gene polymorphisms genetic markers for pain sensitivity after all? A review and meta-analysis. Neuroscience & Biobehavioral Reviews. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/36842714/

4. Gao N. et al. (2024). The dual role of TRPV1 in peripheral neuropathic pain: pain switches caused by its sensitization or desensitization. Frontiers in Molecular Neuroscience. https://www.frontiersin.org/journals/molecular-neuroscience/articles/10.3389/fnmol.2024.1400118/full

5. Neuroscience & Biobehavioral Reviews (2023). COMT polymorphisms and pain sensitivity: review and meta-analysis. https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0149763423000817